Дослідження межі між AI-анімацією та справжніми емоціями.

Для цього проєкту я використала власний AI-аватар у сучасному танцювальному виступі — не просто як візуально вражаючого персонажа, а як експеримент: Чи може штучний інтелект передавати крихкі емоційні стани через рух, ритм, мову тіла та тишу?

У цьому відео я хотіла висловити дві різні емоційні фази через два окремі розкадровки.

Перша — м'якша і спокуслива.

Плавні рухи, делікатні жести, повільне емоційне розкриття персонажа, майже гіпнотична жіночність.

Друга несе набагато більше напруги.

Рухи стають гострішими, важчими, нестабільнішими.

Тривога, внутрішній конфлікт і емоції балансують на межі страждання — ніби персонаж поступово втрачає контроль над власним емоційним станом.

Найбільше мене цікавила не ідеальна хореографія, але відчуття емоційної присутності — моменту, коли персонаж ШІ перестає виглядати просто анімованим і починає відчувати себе психологічно живим.

Процес розпочався з препродакшну:

• розробка листів персонажів
• силуети, тканинні та крильні дослідження
• розкадровки з емоційним рухом
• хореографія, кадрування та кінематографічний ритм камери